Літо в піонерській краватці (544 стор.)
Юра повертається до піонерського табору своєї юності через двадцять років. У руїнах минулого він сподівається відшукати шлях у сьогодення, до людини, яку колись любив. Ця історія про те, що в СРСР не все було гладко, правильно та безлико. Що були переживання, пристрасті, потяги та почуття, які не вписувалися в рамки моралі на шляху до «світлого майбутнього». І що це майбутнє виявилося не таким уже й світлим.
Про що мовчить Ластівка (688 стор.)
«Хоч би що трапилося, не втратите одне одного. Хоч би що трапилося, не втратите себе», — обіцяли вони в далекій юності. Не справдилося. Але Володя та Юрко через двадцять років змогли відшукати дорогу назад — до свого кохання. Чи можливо збудувати своє майбутнє на руїнах давно забутого минулого? Чи краще дозволити йому померти, зробивши по-справжньому цінним?
